К.е.н. Решетник Н.І.

Київський національний лінгвістичний університет

Сучасні тенденції реформування стосунків між працею і капіталом

В умовах ринкової трансформації економіки України особливої ваги набуває проблема зміни системи відносин між працею і капіталом. Мова йде, в першу чергу, про трансформацію основ виробничих зв’язків, про подолання антагонізму у відносинах робітників і капіталістів. В сучасних умовах ці стосунки набувають ознак партнерства, співробітництва і економічної рівноваги. Це відносини за яких колективи працівників виступають в ролі наймачів капіталу і втілених у ньому засобів виробництва. Тобто, праця є наймачем капіталу і в той же час, капітал – наймачем праці.

Через трансформацію форм власності відбувається суттєва зміна у системі управління. Корпоративна форма передбачає інтеграцію виробника у структуру управління, що саме по собі долає відчуження виробника від процесу виробництва і забезпечує особисту участь в управлінні. Таким чином, сучасний метод управління це не субординація, а асоціація учасників виробничого процесу.

Суттєвим виявом змін між працею і капіталом є збагачення змісту виробничого процесу, його інтелектуалізація, перехід до економіки знань, що будується на стосунках де додана вартість виникає в процесі генерування та промислового використання знань. Створення вартості пов’язане з радикальними змінами в суспільстві і моделях ведення бізнесу [1,7].

Реалізація зазначених змін, вихід на новий рівень економіки і стосунків праці і капіталу можливий лише на основі зміни вартості робочої сили, що відповідатиме ринковим принципам. Низький рівень робочої сили в роки тоталітаризму обумовлював низький рівень науково-технічного процесу. Технічна відсталість і в результаті висока затратність компенсувались низькою вартістю робочої сили. Тому в сучасних умовах, щоб стимулювати технічні і технологічні інновації у виробничі процеси необхідно привести у відповідність вартісну оцінку робочої сили. Висока вартість робочої сили вирішує проблему повноцінного відтворення робочої сили і її міграції. Вивіз інтелектуального капіталу з України насьогодні набув загрозливих цифр. За даними Посольства України і Міністерства внутрішніх справ європейських країн на сьогоднішній день за межами України працює більше 7 млн. українців: до 2 млн. в Росії, до 1 млн. у Польщі, 200 тис. у Португалії, 100 тис. в Іспанії, 500 тис. в Італії, 130 тис. в Німеччині, 350 тис. в Греції, 30 тис. у Франції, тощо [2, 48]. Високий ступінь міграції зумовлюється перекосами у вартості робочої сили, якщо наприклад у Польщі висококваліфікований програміст отримує понад 8 тис. дол. на рік, це більше 40 тис. грн., то у нас це у 4 рази менше, така ж ситуація у сфері освіти, вчителі іноземних мов надають перевагу польським школам, оголюючи наші освітні заклади.

Висока вартість робочої сили впливає і на бюджетні надходження через сплату податків і на надходження до соціальних фондів, включаючи Пенсійний.

Разом з тим варто враховувати, що зміна вартості робочої сили – це проблема яка не може вирішуватись одномоментно, вона вимагає поступовості. Тенденції 2005 року стосовно різкого зростання доходів населення скоріше негативні, ніж такі, які модифікують вартісну оцінку робочої сили. Темпи зростання реальної заробітної плати у 2005 році склали 20,3 %, це у 8,46 рази перевищує темп зростання ВВП за 2005 рік (2,4%), окрім цього заробітна плата зросла значно швидше ніж продуктивність праці [3,7]. Така тенденція може поглибити проблему адекватної оцінки вартості робочої сили, а не вирішити її, оскільки призводить до інфляційних процесів і цим самим нівелює зростання заробітної плати і призводить до деструктивних явищ в економіці вцілому.

Сучасні стосунки праці і капіталу не повинні підмінюватися соціальними виплатами, допомогами і пільгами з боку держави. Саме виробництво повинно створювати умови для повноцінного відтворення інтелектуальної праці, через особистий трудовий внесок, підприємництво, ділову активність, дивіденди від приватизації державної власності, тощо.

Нова система стосунків між працею і капіталом передбачає об’єднання дій держави, суб’єктів господарювання усіх форм власності і найманих працівників. Західна система партнерств, до якої прагне Україна, формувалась упродовж усього ХХ століття, тому зрозуміло, що Україні варто методично і терпеливо засвоювати ці механізми крок за кроком. Новий механізм взаємостосунків праці і капіталу повинен унеможливити розрив в доходах найбагатших і найбідніших у 12 – 15 разів, як це зараз існує в Україні, унеможливити ухилення від вирішення соціальних проблем з боку великого і середнього бізнесу; відсторонення бізнесу від проблеми інтелектуалізації робочої сили і її здоров’я; усунення робочої сили від активної участі в управлінні виробничими процесами.

Таким чином, механізм реформування стосунків праці і капіталу повинен будуватися на принципах діяльності світового центру технологій („Силіконової долини”) – творити на рівні з богами, управляти нарівні з королями і працювати нарівні з рабами.

Література:

1. Полунєєв Ю. Від економіки товару до економіки знання. – Дзеркало тижня. - №19 21 травня 2005. с. 7

2. Вікуліна Н. Незванные гости.//Корреспондент, 12 апреля, 2006. с. 46 – 49

3. Гальчинський А. У ситуації економічної невизначеності. – Дзеркало тижня. - №5, 11 лютого 2006. с. 7